Першочерговою підставою для визнання такого закону як неконституційного є порушення принципів незалежності суду та суддів. Незалежність, недоторканість та заборона будь-якого впливу на суддю та суддю КСУ гарантуються Конституцією (ст. 126, 149). НАЗК, що в свою чергу є підконтрольним та підзвітним Верховній Раді та Кабінету Міністрів України, має повноваження «контролю та перевірки декларацій суб’єктів декларування». Відповідно, така норма робить суддів та суддів Конституційного суду підконтрольними НАЗК, ВРУ та КМУ, адже надає їм підстави для втручання в діяльність судових органів під час виконання функцій правосуддя та конституційного контролю. Хочу наголосити, що така можливість будь-якого втручання є прямим порушенням принципу незалежності судової гілки від законодавчої та виконавчої, що закріплений у Монреальській універсальній декларації про незалежність правосуддя, Резолюціях ГА ООН 40/32 та 40/146, та низці рішень ЄСПЛ.
Більше того, аналізуючи нововведену статтю 52-2, яка визначає особливий порядок перевірки декларацій, моніторингу способу життя суддів, суддів Конституційного Суду України, можна дійти висновку, що її природа спрямована на підпорядкування судових органів законодавчій та виконавчій гілкам влади. Дана стаття встановлює вимогу погодження здійснення перевірки декларації або моніторингу способу життя за погодженням із Вищою радою правосуддя або Зборами суддів Конституційного Суду України. Наголошую, що ці органи за своєю природою представляють інтереси законодавчої та виконавчої гілок влади, адже повністю сформовані Президентом, ВРУ, ВКП та іншими органами. Більше того, членами Вищої ради правосуддя є представники органів усіх гілок влади, що також лише посилює тиск на судові органи.
По-друге, з метою дотримання конституційного ладу, розподілу влади на три гілки та уникнення будь-яких проявів узурпації влади такий закон повинен бути визнаний неконституційним. НАЗК разом із новоствореними антикорупційними органами (ВАКС, НАБУ та САП) є де-факто четвертою гілкою влади, яка наділена унікальними повноваженнями судової гілки, а саме належним правовим стримуванням законодавчої та виконавчої влади й контролю за дотриманням законності та конституційності діяльності вищезгаданих гілок влади. Разом з тим, їй підвладні повноваження виконавчої гілки, тобто застосування примусу до виконання законодавства.
Отже, керуючись усіма НПА, що стосуються даного спору, світовою практикою врегулювання аналогічного питання та окремими думками суду, комісій й експертів, можна дійти висновку, що прийнятий закон за своєю природою лише створює тиск на суддів та суддів КСУ, деформує розподіл влади на три гілки та сприяє її узурпації. Відповідно, даний закон є неконституційним та потребує редагування відповідно до приписів основного закону держави. Альтернативно, такий закон може бути прийнятий лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Олег Бодак для “Юридичної газети”
