Добігає другий тиждень, коли українське суспільство знаходиться в режимі підвищеного психологічного та економічного напруження. Причина тому – оглошений епідеміологічний стан в Україні й більшості країн світу.
На регіональному і національному рівні прийняли низку нормативних актів проти виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Переважна більшість прийнятих актів спрямована на організацію обмежувальних заходів – керівництво держави переймається, аби смертельна хвороба не ширилася серед громадян. Громадян інформують через мас-медіа про правила і необхідність дотримання соціального режиму. Відповідальність за порушення карантину настає як адміністративна, так і кримінальна.
За що ж саме та в якому вигляді громадяни можуть понести відповідальність в режимі оголошеного всеукраїнського карантину спробуємо розібратись.
Одним із ключових змін до законодавства України став Закон № 530-IX від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Цим законом запроваджена адміністративна відповідальність за порушення правил щодо карантину людей (КУпАП доповнено ст. 44-3), а відповідальність за таке порушення встановлена на рівні від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 000 до 34 000 гривень) і на посадових осіб – від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 34 000 до 170 000 гривень).
Дії, за які особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності за ст. 44-3 КУпАП відображені у тексті Постанови КМУ №211 від 1.03.2020 року, з урахуванням змін від 16.03.2020 року. Відповідно до переліку обмежень, зазначених у вказані постанові, особа може бути піддана адміністративній відповідальності за умисне вчинення в період часу до 3 квітня 2020 року однієї із вказаних дій:
– відвідування закладів освіти її здобувачами;
– проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
– роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв’язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту;
– регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями);
– перевезення понад 10 пасажирів одночасно в одному транспортному засобі у міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспорті, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах у звичайному режимі руху;
– перевезення понад 10 пасажирів одночасно в автобусах, які виконують регулярні пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах в режимі маршрутного таксі;
– заїзд на територію автостанцій автобусів, які здійснюють перевезення пасажирів у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні, та реалізацію власниками автостанцій квитків автомобільним перевізникам, які виконують такі перевезення;
– перевезення пасажирів метрополітенами м. Києва, Харкова і Дніпра, відповідно до рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
– перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому).
Менше ніж за 5 днів дії вказаного виду адміністративного правопорушення, Національна поліція України відзвітувала про 1 415 зафіксованих фактів вказаного правопорушення. Однак, говорити про те, який відсоток від зафіксованих фактів таких порушень отримає судові рішення про притягнення до відповідальності осіб, наразі рано.
Щодо кримінальної відповідальності у вказаній сфері варто відзначити наступне. Ще до прийняття низки законодавчих актів у сфері боротьби з поширенням вірусу COVID-19 в Україні, Кримінальний кодекс містив статтю, яка передбачала кримінальну відповідальність за порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням (ст. 325 КК України). Законом № 530-IX від 17 березня 2020 року була лише посилена міра покарання за таке правопорушення.
На практиці ж, притягнення до кримінальної відповідальності за вказаною статтею до всіх цих подій було рідкістю. Як вбачається з реєстру судових рішень, в період з 2013-го по 2019 рік суди постановили всього 5 вироків в даній категорії справ. Наразі Національна поліція повідомила про порушення 9-ти кримінальних проваджень за ст. 325 КК України. Знову ж таки, якою буде доля вказаних проваджень – час покаже.
Та чи існує межа між діями, за які наступає адміністративна відповідальність та кримінально-караними діями? З одного боку так, існує. Для притягнення до відповідальності за ст. 44-3 КУпАП настання протиправного наслідку від вчинення тих чи інших дій не вимагається, тоді як диспозиція ч.1 ст. 325 КК України передбачає необхідність настання наслідку у вигляді поширення захворювання. З іншого боку, згадана ч.1 ст. 325 КК України також містить такий елемент об’єктивної сторони складу правопорушення, як потенційна можливість поширення захворювань. Саме під такий склад кримінального правопорушення фактично можна підвести будь яке інше правопорушення, яке також містить ознаки складу адміністративного правопорушення за ст. 44-3 КУпАП. Це зумовлене тим, що майже будь яке порушення правил щодо карантину людей (ст. 44-3 КУпАП) потенційно може сприяти поширенню вірусних інфекцій.
На практиці ж довести можливе поширення захворювання буде вкрай складно. Відтак, можемо лише припускати, що кримінальні провадження за ст. 325 КК України будуть розслідуватися лише у разі наявності підтвердження факту поширення інфекційної хвороби. У всіх інших випадках будуть складатися протоколи про вчинення адміністративних правопорушень.
Володимир Клочков, адвокат, керуючий партнер, Іван Староста, адвокат, партнер, АО «Клочков та партнери», для Ліга Закон. Бізнес
