Що коїться в Україні з тендерними закупівлями в лікарнях? Невже медицина переживає ту ж матрицю схем, що й агросектор чи ритейл-сфера?
Заглянемо у шпаринку тендерних закупівель в українських медичних закладах. Закон “Про публічні закупівлі” регулює процедуру тендерних закупівель. Остаточно цей закон був введений в дію 1 серпня 2016 року.
Закон визначає процедури здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади, тобто розповсюджується, зокрема, й на державні та комунальні лікувальні заклади. За ч. 1 ст. 11 Закону для організації та проведення процедур закупівель замовник утворює тендерний комітет (комітети) або визначає уповноважену особу (осіб).
Цієї осені Верховна Рада прийняла законопроект про внесення змін в діючий закон про публічні закупівлі, яким держава намагається врегулювати процедуру публічних закупівель та ліквідувати незаконні схеми.
За вимогою закону, тендерний комітет має складатися не менше ніж з п’ятьох осіб, діє на засадах колегіальності, його склад затверджується наказом головного лікаря, а рішення оформлюються протоколом.
Зауважу, зазвичай головою тендерного комітету призначається заступник головного лікаря з тих чи інших питань (медичних, економічних тощо). Саме тендерний комітет лікарні планує закупівлі медичних препаратів (обсяг, асортимент тощо), обирає процедуру закупівлі, визначає переможця торгів та власне проводить закупівлю.
За ч.1 ст.12 Закону закупівля медичних препаратів може здійснюватися шляхом застосування або відкритих торгів (тендерів), або конкурентного діалогу, або переговорної процедури закупівлі.
Основною процедурою закупівлі є відкриті торги. Під час відкритих торгів лікарня розміщує у електронній системі закупівель оголошення про проведення торгів, де зазначає свою назву, адресу, який препарат потрібно купити, в якій кількості і куди треба його доставити, ціну, за яку лікарня може його купити (так звану очікувану вартість), кінцевий строк подання тендерних пропозицій тощо.
Також лікарня розміщує тендерну документацію, свого роду вимоги, яким має відповідати постачальник медичних препаратів, що братиме участь у торгах. В свою чергу, постачальники, яких має бути не менше двох, виставляють свою тендерну пропозицію, яка має відповідати вимогам тендерної документації.
Чия пропозиція виявиться більш вигідною для лікарні, той постачальник і визначається переможцем торгів. Здавалося б, все зрозуміло, просто і прозоро. Але поки що так складається, що будь-який український закон можна з легкістю обійти. І, на жаль, закон про публічні закупівлі не є виключенням.
Для цього розробляються та втілюються у життя різноманітні схеми. Ось деякі з них.
Схема № 1. Змова постачальників медичних препаратів, що беруть участь в торгах
Умовно я б назвав її «сьогодні ти, а завтра я». Суть схеми полягає в тому, що постачальники, які приймають участь у торгах, домовляються між собою хто має стати переможцем тендеру. І відповідно, всі учасники торгів, що змовились між собою, створюють обраному “переможцю” умови для виграшу (штучно завищують вартість своїх ліків, знімаються з торгів тощо).
Схема № 2. Кулуарна домовленість постачальника та головного лікаря лікарні
Суть цієї схеми полягає в тому, що головний лікар за незаконну винагороду від постачальника медичних препаратів розробляє під нього (під його продукцію) тендерну документацію. При цьому, всі інші, навіть вигідніші пропозиції інших постачальників-учасників тендеру, відхиляються тендерним комітетом лікарні з формальних надуманих підстав тільки для того, щоб тендер виграв саме той постачальник, з яким головний лікар вступив у злочинну змову.
Схема № 3. Штучне заниження очікуваної вартості товару
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону він застосовується до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень.
Ціна, за яку лікарня може або хоче придбати той чи інший препарат (очікувана вартість) визначається самою лікарнею на власний розсуд, адже наразі розмір очікуваної вартості державою не регулюється і відповідного методологічного розрахунку не має. Тобто, якщо лікарня визначиться, що може придбати ліки на суму, скажімо, 199 999,95 грн, то проводити відкриті торги не обов’язково (бо предмет закупівлі вартує менше 200000,00 грн) і можна укладати прямий договір з потрібним постачальником.
Правда, закон забороняє лікарням ділити предмет закупівлі з метою уникнення відкритих торгів, але не забороняє вирішити, що зараз лікарні потрібно препаратів менше і купити їх тільки на 199000,00 грн, а через місяць вирішити, що треба докупити препаратів ще на 50000,00 грн.
До речі, якщо вартість ліків, що має бути поставлена, не перевищує 50000,00 грн, то таку поставку лікарня навіть не зобов’язана розміщувати у системі ProZorro. В такий спосіб абсолютно законним шляхом уникається процедура відкритих торгів.
Певна річ, такий стан речей вигідний як постачальникам ліків, так і головному лікарю лікарні. Головний лікар збагатився завдяки своїй посаді, а постачальник ліків отримав гарантованого клієнта та прибуток.
Невигідно в цій ситуації тільки пацієнтам лікарні, адже якби не було змови та нелегальних схем, вони могли б отримати більш якісні ліки за більш низькою ціною. А ще, крім цього, якщо учасник відкритих торгів, якого обійшли завдяки схемі, поскаржиться на лікарню до Антимонопольного комітету України, торги можуть визнати такими що не відбулися і як наслідок поставка ліків до лікарні припиниться. І від цього знову постраждають пацієнти.
Олександр Кудрявцев, адвокат АО «Клочков та партнери», Бізнес Цензор
