За першу половину 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вже встиг сформувати досить цікаві позиції на користь підприємців у спорах з податковими органами. Розглянемо найцікавіші, на мій погляд, судові рішення саме касаційної інстанції, оскільки вони остаточні і оскарженню не підлягають.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 13 червня 2019 року у справі №805/4765/16-а.
Так, підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом до податкового органу про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з тих підстав, що платники податків звільняються від виконання обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 14.04.2014 року до закінчення антитерористичної операції, у зв`язку з чим вимога про сплату боргу (недоїмки) є неправомірною.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, (з його думкою погодився суд апеляційної інстанції), виходили з того, що підприємство здійснює господарську діяльність у м. Бердянськ Запорізької області, що не відноситься до територій проведення антитерористичної операції, а тому положення п. 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464 на нього не поширюються.
Задовольняючи касаційну скаргу Підприємства Верховний Суд зазначив, сам факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників, зокрема заходів впливу за порушення Закону №2464-VІ, якою є спірна вимога.
Оскільки на час виникнення спірних правовідносин підприємство перебувало на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція, згідно із положеннями Закону №1669-VII воно не несе фінансової відповідальності за порушення вимог Закону №2464-VI в частині несвоєчасного або не в повному обсязі нарахування обчислення і сплачування єдиного внеску.
Тобто, Верховний Суд чітко визначив, що якщо підприємство перебувало на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, то воно не може бути притягнуто до фінансової відповідальності навіть за умови, якщо місце знаходження підприємства за межами території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція.
Таку позицію сформулював Верховний Cуд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 12 липня 2019 року у справі №2а-0770/2388/12.
Товариство звернулось до суду з позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, якими товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, зменшено розмір від`ємного значення з ПДВ, визначено суму грошового зобов`язання з ПДВ та застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення вимог податкового законодавства, а саме суми по транспортним операціям з постачання послуг з перевезення (переміщення) вантажів транзитом через митну територію України безпідставно віднесено до неоподатковуваних операцій (згідно п.п. 197.8 ст. 197 Податкового кодексу України).
Рішеннями першої та апеляційної інстанцій Товариству відмовлено в задоволені позовних вимог з тих підстав, що нульова ставка ПДВ застосовується до операцій з постачання послуг з міжнародного перевезення вантажів по всьому маршруту перевезення вантажів в цілому, без поділу його на відрізки в межах митної території України та поза межами митної території України, за умови, що таке перевезення здійснюється в межах одного договору.
Верховний суд, задовольняючи касаційну скаргу товариства роз’яснив, що податковим законодавством передбачено різні правові режими оподаткування податком на додану вартість послуг щодо перевезення вантажів транзитом через Україну та послуг щодо міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом. П. 197.8 ст. 197 Податкового кодексу України регулює оподаткування операцій з постачання послуг з перевезення вантажів транзитом через митну територію України і такі операції звільняються від оподаткування. Натомість пп. 195.1.3 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України регулює оподаткування операцій з постачання послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом і такі операції підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою. При цьому законодавчо не встановлено обмежень щодо здійснення міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом із застосуванням митного режиму «транзит» через митну територію України. Податкове законодавство не встановлює обмежень щодо застосування одночасно в межах надання послуг з перевезення різних режимів оподаткування ПДВ вартості послуг щодо міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом та послуг з перевезення вантажів транзитом через митну територію України. Послуги з транзитного перевезення вантажів можуть здійснюватися виключно територією України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України, тобто міжнародне перевезення товарів в межах митної території України є транзитним перевезенням, і такі операції звільнені від оподаткування.
Натомість, перевезення вантажів автомобільним транспортом на відрізку від пункту їх відправлення за межами державного кордону України до пункту їх пропуску через державний кордон України і з пункту їх пропуску через державний кордон України до пункту призначення за межами державного кордону України не можуть розглядатися як транзитні перевезення через територію України, такі перевезення є міжнародними і мають оподатковуватись за нульовою ставкою.
Як наслідок, Колегія підтримала позицію товариства та зазначила, що міжнародні перевезення вантажів автомобільним транспортом, за якими місцями завантаження та розвантаження була територія іноземних держав, при цьому перевезення здійснювалось і через митну територію України, тобто транзитом через Україну. Верховний Суд звернув увагу на той факт, що податкове законодавство передбачає різні правові режими оподаткування податком на додану вартість послуг щодо перевезення вантажів транзитом через Україну та послуг щодо міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Верховний Суд своєю постановою від 17 липня 2019 року у справі №640/46/19 поставив крапку у питанні, щодо строків звернення до суду для оскарження рішень контролюючих органів.
Товариство звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішень Державної фіскальної служби України.
Разом з позовною заявою товариство подало заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, яку обґрунтувало тим, що: спочатку товариство в адміністративному порядку оскаржило рішення ДФС України про відмову у реєстрації податкових накладних, а, оскільки, відповіді на скарги протягом 10-денного строку не були надіслані то товариство вважало, що всі його скарги були повністю задоволені, тоді як про існування рішень комісії ДФС України про залишення скарг товариства без задоволення стало відомо з листа, наданого у відповідь на його звернення щодо результату розгляду скарг.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили товариству в поновлені пропущеного строку та повернули позовну заяву з тих підстав, що оскільки товариство скористалось своїм правом на оскарження рішень контролюючого органу в адміністративному порядку та з урахуванням того, що про прийняті ДФС України рішення про залишення скарг товариства без розгляду позивачу стало відомо з листа ДФС України від 06.07.2018 року то, відповідно, тримісячний строк для звернення до суду з даним позовом закінчився у жовтні 2018 року, тоді як товариство звернулось до суду лише 30.12.2018 року.
Задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд, виходив з тих принципів, що Кодекс адміністративного судочинства Українипередбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків, а не виключно три місяці, як це зазначали суди першої та апеляційної інстанцій.
Так, судді касаційної інстанції, проаналізувавши норми Податкового кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України, зробили висновок, що, оскільки, окремі норми податкового законодавства по різному регулюють питання строків судового оскарження рішень контролюючого органу, тобто існує колізія норм, то відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, коли є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Олександр Сидоренко, адвокат практики податкового права АО «Клочков та партнери», Ліга. Закон Бізнес
