Курчат по осені рахують
Реформування судової системи — одне з найболючіших питань для суспільства і ще більше для суддів, а оцінка будь-яких реформаційних трансформацій у суспільстві має обґрунтовуватися на основі результатів цих реформ. Різні експерти і міжнародні радники були залучені до об’єктивної оцінки результатів реформаційних змін в нашій державі, і зважаючи на їх оцінку, можна зробити висновок, що ці результати жахливі і навіть руйнівні. Впроваджувані реформи призвели майже до повного знищення судів, професійних суддів і судової системи взагалі та нагадують скоріше якийсь недосконалий експеримент над громадянами України з метою повного позбавлення їх права на судовий захист. Наразі можна стверджувати, що такі зміни жодним чином не підвищують довіру суспільства до судової влади в Україні.
Основними кроками українських судових реформ стали ліквідація, створення і об’єднання судів, репресії та безпідставні звільнення суддів, їх беззахисність перед незаконним переслідуванням, кадровий голод, неймовірне завантаження судів і суддів, політизація правосуддя та введення невідомої раніше диспозиції «політичної відповідальності судді». У багатьох випадках притягнення суддів до відповідальності вбачається упереджений підхід та намагання вчинити розправу над суддями за їх професійну діяльність, створення антиконституційних судів, тиск на суд через дисциплінарні органи і непрозорі та безглузді атестаційні процедури. Втручання в діяльність судів, які набули системного та відвертого характеру, зокрема при розгляді судами справ, перешкоджання професійній діяльності суддів через проведення різних перевірок, які супроводжуються виходом за межі компетенції їх суб’єктів, адвокатська монополія, підвищення ставок судового збору — все це в кінцевому результаті сприяє повній втраті незалежності судової гілки влади та фізичному позбавленню доступу до правосуддя.
За результатами судових реформ в Україні вказані явища, на жаль, набули значного поширення та становлять загрозу утвердженню в державі принципу верховенства права, здійсненню правосуддя на засадах, визначених Конституцією і законами України.
Що не так з Верховним Судом?
На створення нового Верховного Суду (без України) покладались великі сподівання українців на доброчесність та соціальну направленість, про що говорили численні експерти. Однак усі сподівання вщент знищені «новою» судовою практикою, яка безжально крок за кроком знищує усталені правозастосовні конструкції, які роками формувались найдосвідченішими правниками та приводились у відповідність з міжнародними правовими стандартами, чим ставить у глухий кут навіть досвідчених практиків та зводить нанівець формування єдиної судової практики як головну мету вищого судового органу в державі.
Можливо, це є результатом атестаційних критеріїв для новообраних суддів Верховного Суду, для яких лише майже 10% загальної кількості прохідних балів припадало на знання законодавства. Все інше визначалося з відповідності кандидата в судді найвищого судового органу в державі якимось абстрактним критеріям, висновкам так званих експертів, з доброчесності, родинних зв’язків і навіть анонімних постів у соціальних мережах. Все це робило процедуру відбору суддів аж ніяк не прозорою та політично вмотивованою.
Корупційна складова прослідковується і у визначенні непомірно високих заробітних плат для суддів Верховного Суду, які приймають остаточні рішення в національних судових спорах.
Позиції міжнародних експертів
У будь-якому випадку громадяни України за результатами проведених судових реформ стали ще більше незахищеними, а про ефективний судовий захист на національному рівні годі й мріяти. Складається враження, що реформатори судової системи в Україні очікували саме такого результату. Комісія Ради Європи за демократію через право (Венеціанська комісія) оприлюднила не один висновок щодо негативної оцінки та невідповідності європейським стандартам і цінностям законопроектів, які стосувалися судової реформи в Україні, в яких українським реформаторам наполегливо пропонувалося зробити законопроекти більш якісними та орієнтованими на захист прав людини та укріплення принципу незалежності судової гілки влади. Міжнародні експерти також не підтримали заплановані масові звільнення суддів та переатестацію діючих суддів, попереджаючи про очевидну суперечність таких реформаційних змін міжнародним правовим стандартам, Конституції і законам України.
Проте всі критичні рекомендації Венеціанської комісії Україною повністю були проігноровані. Як наслідок, маємо настільки негативний результат, що Україна зайняла одне з перших місць за кількістю скарг громадян, які зневірилися в національному судочинстві та вимушені шукати справедливості в ЄСПЛ. Наша держава найчастіше згадується у Страсбурзі як така, що системно порушує норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в контексті незаконних наслідків судових реформ, зокрема, масових незаконних звільнень суддів. При цьому в нинішніх справах, що перебувають на розгляді у Страсбурзі, Україною допущено набагато більше суттєвих порушень законодавства, ніж у поодиноких прецедентах, які мали місце до впровадження судових реформ.
На жаль, позиції Європейського суду в Україні не мають необхідної ваги та впливу на правотворчу і правозастосовну діяльність, а ті з можновладців, хто знає про такі прецеденти, свідомо ними нехтують. Натомість усі порушення Конвенції випливають саме з антиконвенційних і антиконституційних норм прийнятих законів та подальшого їх застосування.
Що ж робити?
Тож які пропозиції та нові ініціативи можна запропонувати у питанні судового реформування України, враховуючи викладене? Як не дивно це звучить, але найкраще реформування на сьогодні — це, як мінімум, незастосування жодного реформування і, як максимум, повне скасування тих судових реформ, які вже проведені та наробили непомірного лиха.
Судова система України в дореформаційний період хоч і не була, звичайно, досконалою, але працювала набагато краще і прозоріше. Показовим у цьому аспекті є те, що обґрунтованих скарг проти України з приводу реалізації національного правосуддя у ЄСПЛ було значно менше як від громадян України, так і від суддів; доступ до правосуддя забезпечувався на порядок вище, а якість судових рішень та забезпечення верховенства права були набагато кращими.
Перш за все, для покращення роботи судової гілки влади слід посилити гарантії незалежності суддів в Україні і належним чином забезпечити їх, гарантувати рівність судової влади з законодавчою і виконавчою, приділити увагу формуванню незалежних дисциплінарних органів та прозорих дисциплінарних процедур, вільних від політичних впливів. Важливо розпочати власним прикладом забезпечувати формування поваги до суду і судових рішень незалежно від політичних вподобань та не допускати публічної критики судових рішень та висловлювання у публічному просторі думок щодо майбутніх або бажаних судових рішень у резонансних справах. Варто уникати випадків притягнення суддів до відповідальності за ухвалені ними рішення поза передбаченими законодавством процедурами апеляційного і касаційного оскарження, не допускати втручання у здійснення правосуддя і впливу на суд або суддів у будь-який спосіб.
Вказані гарантії незалежності суддів як конституційний принцип організації та функціонування судів мають впроваджуватися з метою забезпечення права громадян на судовий захист. Слід розуміти, що незалежність судді не є його особистим привілеєм, а має виключно публічно-правове призначення — забезпечити здійснення правосуддя незалежним, неупередженим і справедливим судом. На жаль, засобами масової інформації в суспільстві останнім часом свідомо формується викривлене розуміння поняття незалежності судів і суддів, яке розглядається в розрізі їх особистих безмежних і безкарних повноважень, що жодним чином не відповідає дійсності та правовому змісту, вкладеному у цей міжнародний правовий принцип.
Реалізація зазначених правових гарантій здійснення правосуддя є необхідною передумовою незалежного виконання судом своїх конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав людини та громадянина, утвердження і забезпечення яких є головним обов’язком держави. Саме вказані чинники мають бути покладені в основу будь-яких реформ у судовій системі для досягнення за їх результатом позитивних, а не негативних змін.
Володимир Клочков для “Юридичної газети”
