Здавалося б, все просто, відмова в екстрадиції – скасування розшуку. Однак, це лише на перший погляд, оскільки аналіз рішень Комісії по контролю за файлами Інтерполу свідчить про інше.
Однією з головних цілей червоного повідомлення Інтерполу (red notice) є допомога у транскордонному розшуку осіб та їхнього затримання з метою подальшої екстрадиції. Тому, як правило, після виявлення суб’єкта міжнародного розшуку на території однієї з країн-членів Інтерполу, відповідні національні правоохоронні органи повідомляють країну-ініціатора розшуку про встановлення місцезнаходження та затримання суб’єкту розшуку.
За логікою речей, країна-ініціатор розшуку, або ж каналами Інтерполу, або дипломатичними каналами повинна невідкладно ініціювати екстрадиційну процедуру, як завершальну фазу міжнародного розшуку. Екстрадиція відбувається за існуючими двосторонніми міжнародними договорами про співробітництво і правову допомогу, а за відсутності таких – за допомогою дипломатичних каналів. Однак, існують непоодинокі випадки, коли країна, що є ініціатором розшуку, не вживає належних заходів щодо порушення екстрадиційної процедури відносно затриманої особи, або ж взагалі у екстрадиції було відмовлено.
В такому випадку виникають цілком логічні запитання, чи є це підставою для видалення червоної картки Інтерполу та чи може бути здійснене повторне затримання такої особи у цій самій країні.
Якщо країна – ініціатор розшуку, не надає необхідної інформації країні, в якій знайдено суб’єкт Червоного повідомлення, або в екстрадиції відмовлено з будь-якої причини, Інтерпол зазвичай розміщує додаток до Червоного повідомлення, в якому зазначається про те, яка країна відмовила в екстрадиції.
Проте, чи є відмова в екстрадиції підставою для видалення червоного повідомлення?
Стаття 82 Правил Інтерполу щодо обробки даних зазначає, що метою Червоного повідомлення є допомога у видачі. Якщо країна, яка запитує, не використовує повідомлення для цієї мети, Інтерпол може прийняти рішення про її видалення.
На перший погляд, все просто, відмова в екстрадиції – скасування розшуку. Однак, це лише на перший погляд. Аналіз рішень Комісії по контролю за файлами Інтерполу свідчить про те, що в переважній більшості відмова в екстрадиції не є безумовною підставою до скасування розшукового повідомлення Інтерполу. Насправді все залежить від підстав відмови в екстрадиції, які врахував національний суд країни, в якій було затримано суб’єкта розшуку!
Якщо відмова в екстрадиції ґрунтувалась на політичних аспектах справи, скоріше за все таке рішення може стати серйозною підставою щодо перегляду міжнародного розшуку в контекстів ст. 3 Конституції Інтерполу.
Однак, якщо відмова базувалась на пасивності країни – ініціатора розшуку, або стосувалась процедурних порушень, скоріше за все у скасуванні розшуку буде відмовлено. Така практика пояснюється досить просто, якщо в одній країні у екстрадиції відмовлено, Інтерпол не виключає, що таку особу в майбутньому може бути виявлено в іншій країні, яка погодить екстрадицію.
Втім кожна ситуація оцінюється по різному, в залежності від інших обставин.
Найбільшою проблемою для розшукуваного, в даному випадку є те, що навіть у разі відмови в екстрадиції, таку особу при її спробі вилетіти з країни перебування, обов’язково буде затримано повторно на кордоні, адже спрацює система розшуку Інтерполу. І знову екстрадиційний арешт та відмова в екстрадиції. Це може здаватися абсурдним, але навіть за умови наявності рішення про відмову в екстрадиції країна буде продовжувати виконувати свої міжнародні зобов’язання, допоки не буде скасована червона картка чи дифузія Інтерполу.
Дмитро Коноваленко, адвокат АО «Клочков та партнери», Liga.net Блоги
