«Завдання адвоката – переконати клієнта у правильності своєї позиції»

Адвокати – це люди з особливою ментальністю, а правоохоронним органам дуже не вистачає професіоналів. Проте в суспільстві адвоката часто сприймають не як сторону процесу, а скоріше як радника «мафії». Своїм баченням ролі адвокатури та професійними секретами поділився керуючий партнер адвокатського об’єднання «Клочков та партнери», адвокат Володимир Клочков.

– Володимире, що за останній рік змінилося у практиці кримінального права? Які існують тренди? З чим Вам доводиться працювати?

Сьогодні єдиним трендом, який залишається і який я можу визначити, є загальна боротьба з корупцією. Як правило, це політичне кредо будь-якої влади. Однак нова влада в цьому аспекті ще не встигла себе проявити. Тож зарано говорити про те, чого нам очікувати, які відбудуться зміни тощо. Проте я впевнений, що зміни будуть внесені до КПК (можливо, вони зачеплять закон про адвокатуру). Водночас тенденція залишається такою, що заради позитивної статистики правоохоронці продовжуватимуть розкривати псевдозлочини, тобто коли вони самі їх провокують або підкидають чи створюють «докази», в тому числі заради комерційної наживи. Тож у юристів буде багато справ, пов’язаних з корупцією та навколо «економічних» злочинів.

– Як за останні кілька років змінилися підходи в роботі правоохоронних органів?

Точно можу сказати, що дуже знизився професійний рівень. Можливо, це пов’язано з реформами та великим відтоком професійних кадрів у бізнесові галузі, приватні охоронні структури, адвокатуру тощо. Відбулося майже те саме, що відбувалося під час розпаду СРСР, коли підготовлені професіонали масово переходили до приватних структур.

– В чому причина? Здається, рівень зарплат суттєво підтягнули…

Вірогідно, створюються умови, за яких неможливо нормально працювати. Також є той чинник, коли професіоналів замінюють активістами, тобто тими людьми, які нічого не розуміють у тій сфері, яку очолюють. Коли таку людину, яка не розуміється ні на практичних, ні на теоретичних аспектах, ставлять керувати професіоналами, коли вона розповідає, як їм потрібно працювати, то не всі це витримують. Однак керівник, насамперед, має бути хорошим менеджером, а не профі в тому чи іншому напрямку. Я маю на увазі, що навіть якщо ти хороший менеджер, ти повинен розуміти основи та специфіку роботи тієї чи іншої структури. В іншому випадку такий керівник має виконувати виключно менеджерську роботу, а щодо інших питань мають бути профільні заступники, які розуміються на специфіці. Це не взаємовиключні речі.

– Відсутність висококваліфікованих кадрів – це сукупність багатьох чинників чи лише, припустимо, неякісної юридичної освіти?

Звичайно, це сукупність багатьох чинників. Однак я зрозумів, що є проблеми після розмови з одним прокурором, з яким ми боролися у процесі щодо повернення майна. Коли ми звернулися до нього з позитивним для клієнта рішенням суду, він сказав, що не буде повертати майно. На наше «ми будемо звертатися зі скаргами» почули «робіть що хочете, я цією роботою вже не дорожу». Для мене це була точка відліку. Якщо раніше адвокати мали можливість хоча б якось вплинути на свавілля правоохоронних органів, то наразі маємо повну безкарність.

– Часто адвокатів (особливо тих, хто представляє клієнтів у кримінальному процесі) починають хибно ототожнювати з їхнім клієнтом. Як з цим боротися?

Ця тенденція набула глобальних масштабів після 2014 р., коли на процеси, пов’язані із судовою владою, правоохоронною системою та адвокатурою, намагалися впливати у позапроцесуальний спосіб. Це тиск активістів на суди, на органи прокуратури, на адвокатуру. Через ці маніпуляції, на мою думку, адвоката достатньо часто не розглядають як процесуальну особу, а навпаки, як консельєрі, тобто радника «мафії».

– Однак адвокати певною мірою також у цьому винні, оскільки на практиці інколи надають клієнтам якщо не незаконні, то неетичні поради (наприклад, прикинутися хворим).

Я згоден, що не можна звинувачувати лише одну сторону. Дійсно, трапляються випадки, коли адвокати зловживають своїми правами. Однак я переконаний, що така тенденція з «плєдіками» – можна сказати «креатив» на тиск та маніпуляції, на втручання в судовий процес тощо. Раніше такого не було. Водночас адвокат завжди може обирати, як йому потрібно вчинити, що порадити клієнту.

– Для Вас прохання клієнта – це закон? Чи все ж таки є червона лінія, яку Ви як адвокат ніколи не перетнете?

Дзвіночки з’являються вже тоді, коли клієнт вимагає від тебе дій, які не відповідають тому, що вважається правовою допомогою. До того ж я не підтримую позицію, коли клієнт вимагає (або коли це ініціатива адвоката) поливати брудом опонента, особливо публічно. Я вважаю, що це неприпустимо. Все, що я можу як адвокат, я зроблю в судовому процесі в межах своїх повноважень. Як на мене, це набагато ефективніше, ніж будь-які образливі висловлювання. Якщо я отримую судове рішення, про те, що обшук незаконний, із якого дізнаюся, що слідчий має повернути майно, то це найгірша образа для опонента. Все інше – це прояв непрофесіоналізму, особливо хамство.

– Ваші молоді колеги інколи з радістю вдаються саме до таких методів…

Всі різні, але дійсно є такі. Я хочу звернути увагу на те, що юридичний ринок дуже маленький, всі ніші зайняті, за клієнтів точиться жорстка боротьба. Тож хтось обирає такий стиль «беспрєдєльщіка», який заради того, щоб був заробіток, готовий майже на все. При цьому я не вважаю, що людина дурна, вона просто обрала для себе такий епатажний шлях. Знаєте, це працює. Отже, на всяк товар є свій купець.

– Якими рисами має бути наділений адвокат, щоб бути успішним у кримінальній практиці?

Найголовніше – за будь-яких умов виконувати свою роботу на благо клієнта. До того ж адвокат – це ще й психолог, який має переконати клієнта. Адже відповідно до ПАЕ, якщо твоя правова позиція не збігається з правовою позицією клієнта або вона йому незрозуміла, адвокат не має права надавати йому правову допомогу. Тому завдання адвоката – переконати клієнта, що він обрав правильну позицію. Цього можна досягти лише одним шляхом – розмовою з клієнтом. Клієнт має розуміти, що і навіщо ти робиш.

– Як Ви вибудовуєте довірливі відносини та комунікацію з клієнтами? Наприклад, як викликати довіру в людини, яку забрали в СІЗО?

Перше правило – ніколи не дружити з клієнтом. Він повинен розуміти, що першочергово ви його «лікар». Є ваше слово як адвоката і ніяк інакше. Не потрібно йти з клієнтом на компроміси, адже в будь-якому випадку ви несете відповідальність. Клієнт повинен вам довіряти, але він має право розуміти, чому потрібно робити саме так, а також які можуть бути наслідки, якщо він не дослухався. Водночас він не має права вказувати, як вам діяти. Однак коли людина перебуває в СІЗО (а інколи це може бути не один місяць), то вона дуже сильно змінюється. Якщо перший час клієнт дивиться на тебе з надією, що зовсім скоро він залишить ці стіни, то з часом людина підпадає під вплив «сусідів» і стає іншою. Тому дуже важливо підібрати під клієнта адвоката певного типу. Достатньо поширеною є проблема, коли клієнт втомлюється від адвоката. Як правило, потім це призводить до конфлікту. В такому випадку адвоката варто змінити, адже це нормально, коли втомлюєшся від боротьби, навіть спільної. Найчастіше так буває у політичних справах, до яких залучений так званий адмінресурс. Це суттєво впливає на перебіг провадження, коли навмисно намагаються тиснути на суд, щоб він обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та якомога довше протримати людину в СІЗО.

– Як адвокат, член Ради адвокатів міста Києва, як Ви оцінюєте перспективу скасування монополії? Взагалі монополія – це добре чи погано? Чи не були приводом до скасування монополії проблеми з адвокатським самоврядуванням та зміни в умовах підвищення кваліфікації?

Не існує нічого ідеального. Мотив запровадження монополії, на мою думку, був правильним. А проваджувати її було потрібно, хоча б для того, щоб не допускати зловживання юристами своїми правами, щоб за надання неякісної правової допомоги можна було притягти до відповідальності, щоб адвокатура могла оцінювати роботу адвокатів, підвищувати їхню кваліфікацію тощо. Тобто запровадження монополії дуже сприяло саме інтересам клієнтів адвокатів. Однак в усьому цьому був один великий мінус – після введення монополії лави адвокатів поповнили люди, чиїм покликанням адвокатура не була. Вони вимушені були стати адвокатами проти своєї волі. Маю на увазі тих, хто спокійно працював юристом, хто був змушений отримати свідоцтво, щоб продовжувати ходити до суду, але у кого не було адвокатського духу. Адвокати – це люди з певною ментальністю. Всі інші юристи дуже відрізняються від адвокатів, особливо ті, хто багато років пропрацював у правоохоронних органах. На мою думку, через певну профдеформацію їм потрібен карантин (щонайменше 3 роки).

– Ви стверджуєте, що адвокати Вашої компанії працюють 24/7. Зрозуміло, що це виняткові ситуації, але як Ви мотивуєте своїх співробітників на таку працю, як вберігаєте їх від вигорання?

Перш ніж ми візьмемо людину до нас у команду, ми маємо переконатися, що у нас з нею є спільні цінності. Для багатьох атмосфера, яка у нас панує – це не лише робота. Ми це дуже цінуємо. Спочатку кандидат проходить співбесіду. Якщо на цій стадії його погоджують, то наступним етапом буде достатньо тривалий випробувальний термін. Принаймні за цей час остаточно стає зрозумілим, чи підходимо ми один одному. Безперечно, людина має любити те, що робить і бути готовою пожертвувати власним часом чи додатковими зусиллями, як ми це робимо. Щодо роботи 24/7, звичайно, це стосується обшуків, на яких можна затриматися до 20 годин. Я для себе також залишаю цю частину роботи, оскільки вона допомагає тримати себе в тонусі та не дозволяє вигорати. Зазвичай це не обшуки у клієнтів, а моє «соціальне» навантаження в Раді адвокатів. Тільки цим досвідом я ділюся на різних професійних заходах. Інші професійні секрети не хочу розповідати потенційним опонентам, щоб їх не змогли проти мене використати (сміється – прим. ред.). Як я не даю колегам вигоряти? Все ж таки я маю певний управлінський досвід і добре відчуває психологічний стан співробітників. Тож коли розумію, що людина на межі, то зменшую навантаження або відправляю на інший фронт робіт.

– Які Ви маєте плани щодо розвитку практики на наступний рік? Які напрямки окреслюєте як перспективні?

Плануємо підтримувати та розвивати практику кримінального права, але в межах бутиковості. Тобто залишити вузьку експертизу. Також будемо розвивати податкову практику в напрямку податкового консультування, оскільки напрямок судового представництва у нас достатньо сильний. Окрім того, наразі активно вкладаємося у практику сімейного права та хочемо зосередитися на запобіганні конфлікту, а не на його вирішенні. Хоча, мабуть, з економічної позиції вигідніше було б робити навпаки (сміється – прим. ред.). Тож будемо рухатися в бік консультування, медіації та шлюбних договорів. Я бачу в цьому перспективу для розвитку. Останнім часом у нас добре розвивається вузька спеціалізація у сфері захисту осіб, які перебувають у міжнародному розшуку. Зокрема, ми вели кілька справ з питань Інтерполу. Цією сферою мало хто займається в Україні, тож вбачаємо сенс у її розвитку.

– Чи звертаються до Вас топові компанії за експертизою?

Так, як правило, але це ті 24/7. Безперечно, у таких компаній є свої кримінальні адвокати, але вони долучаються вже потім. Окрім того, вони не можуть забезпечити супровід, наприклад, п’яти обшуків одночасно, які до того ж тривають довго. Тобто зазвичай вони не здійснюють оперативний супровід, тому звертаються до нас.

Щоб Ви хотіли б побажати колегам з юридичного ринку?

Мабуть, це буде єдине побажання – не забувати, що адвокати – це поважна професія, яка має свої цінності та традиції, що саме адвокати, незважаючи на неоднозначну ситуацію в країні, для багатьох можуть бути професійним та етичним прикладом. Не варто забувати, що за поведінкою одного, можуть судити про всіх.

Розмовляв Єгор Желтухін, головний редактор «Юридичної Газети»